КСУ признал не конституционным ч.5 ст.176 УПК Украины

25.06.2019 было принято решение Конституционного суда Украины о не конституционности ч.5 ст.176 УПК Украины,

Адвокаты Адвокатского объединения «Тихоненков, Надоля, Шадрин и соратники» в судебных заседаниях еще задолго до этого неоднократно заявляли о не конституционности этой нормы. Мы ссылались на правовые позиции ЕСПЧ и достигли определенных результатов. Так из-под стражи был освобожден депутат Харьковского горсовета Андрея Лесика и ряд других лиц. Кроме того, начиная с 2014 мы обобщали практику по данной категории дел, обозначенных в ч.5 ст. 176 УПК Украины и опубликовали ряд статей по данной тематике в Украине, Белоруссии и других странах.

 По мнению адвоката Д.Тихоненкова данное решение КСУ связано с изменением политической ситуацией в Украине. Если ранее данная норма активно использовалась против политических противников уходящей власти, то теперь являясь обоюдоострым мечем, она может быть направлена против самих инициаторов этой новеллы. В том числе и против ряда других должностных лиц в том числе против бывшего Президента и  Турчинова, который являясь одновременно исполняющий обязанности Президента и председателя Верховной Рады, подписал ЗУ «О внесении изменений в Уголовный и Уголовный процессуальный кодексы Украины относительно неотвратимости наказания за отдельные преступления против основ национальной безопасности, общественной безопасности и коррупционные преступления», предписывающий к лицам  подозреваемым или обвиняемым в совершении преступлений против основ национальной безопасности Украины ( Раздел I Против основ национальной безопасности Украины, особенной части УК Украины), а также в террористическом акте и некоторых других преступлений  применять – содержания под страже, без возможности внесении залогов.  Адвокат Тихоненков считает, что решение КСУ позволяет «обоюдоострому мечу» не стать «дамокловым мечем» для уходящей власти.

Комментариев по поводу данного решения уже опубликовано достаточно.  Поэтому ниже публикуем сам текс решения и одну из статей наших адвокатов.

"Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися
з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду", – Рішення КСУ

Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Ковтун М.А., Савченко Н.В., Костоглодова І.Д., Чорнобука В.І.щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кодексу, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 Кодексу.

Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кодексу, Конституційний Суд України виходив з того, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України вважає, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, визначених законами України. Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 176 Кодексу запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом серед усіх запобіжних заходів, передбачених Кодексом та є «винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу».

Конституційний Суд України також зазначає, що Законом статтю 176 Кодексу було доповнено частиною п’ятою, згідно з якою запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 Кримінального кодексу України.

На думку Конституційного Суду України, положення частини п’ятої статті 176 Кодексу допускає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення, що порушує принцип верховенства права. У Рішенні наголошується, що оспорювана норма обґрунтовує необхідність тримання під вартою самою лише кваліфікацією злочину, що не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність.

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи.

Проте, на думку Конституційного Суду України, в даному випадку законодавець, встановивши безальтернативний запобіжний захід, а саме тримання під вартою, щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 Кримінального кодексу України, не дотримався зазначених вимог.

Отже, наведене дає підстави для висновку, що положення частини п’ятої статті 176 Кодексу не відповідає частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, частинам першій, другій статті 29 Конституції України, оскільки порушує принцип верховенства права, та обмежує право особи на свободу та особисту недоторканність.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.